Такої влади, як у нас, ворогу не побажаєш

Страшно подумати, але апокаліптичне пророцтво про те, що «живі будуть заздрити мертвим», яке раніше сприймалося, як щось неймовірне і нездійсненне, для більшості українців перетворюється на сувору буденність. Це ж хто б міг подумати, що заможна й самобутня нація в центрі Європи, яка мужньо вистояла нелюдські випробування впродовж своєї багатовікової історії, опиниться у ХХІ столітті на межі вимирання?!

І це не просто слова, а офіційна статистика, згідно з якою в нас лише торік народилося на 200 тисяч менше, ніж померло. У порівняні з 1993 роком населення України зменшилося на 6,8 мільйона і налічує 45,4 мільйона громадян. І, до слова, 7,6 мільйона найбільш інтелектуальних, найпрацьовитіших, найбільш здібних з цього числа поневіряються на заробітках по світах.

Люди мруть, як мухи, через неспроможність не те щоб отримати повноцінне лікування, а й купити вкрай необхідні для збереження здоров’я (а нерідко й життя) ліки. Ми лідируємо в Європі не тільки за показником смертності, наприклад, від серцево-судинних захворювань, втрачаючи щороку в середньому по 220 тисяч своїх співвітчизників (левова частка з них – люди працездатного віку), а й за дороговизною медикаментів. За даними організації «Пацієнти України» із проаналізованих 97 медпрепаратів третина (28,9%) продається в Україні дорожче, ніж в інших європейських країнах, а на деякі ліки ціни в нашій країні завищено в 14 разів. Ці факти підтверджує й в. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, зі слів якої, 60% українців страждають від серцево-судинних хвороб. До речі, лише у 2015 році за лікарською допомогою внаслідок таких захворювань звернулися 22 мільйони українців.

Вдаючи стурбованість критичною ситуацією, ще у вересні минулого року Прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що з 1 січня 2017 року в Україні запровадять систему референтного ціноутворення на медикаменти, що «дасть можливість знизити ціни на ліки». Зокрема, це стосується препаратів для лікування серцево-судинних захворювань, астми, діабету. Втім, глава уряду, як це часто буває, сказав і забув. Минув майже місяць, як набула чинності постанова Кабміну щодо зменшення вартості великого переліку ліків, а виконувати її досі ніхто не брався. Зате завдяки популістському підвищенню мінімальної зарплати до 3200 гривень вмить стрибнув угору курс долара, спричинивши ріст інфляції і зростання цін. Дійшло до того, що люди, передусім пенсіонери, пенсії яких залишилися без змін, потрапили в тупикову ситуацію і вирішують, що купити: хліб, щоб не вмерти з голоду, чи пігулки від тиску, аби не віддати Богові душу через гіпертонічний криз. Виходить як в анекдоті про кмітливого сина, який пропонує батькові на вибір: «Або я йду на танці, а ви, тату, женіть корову на пашу. Або ж ви женіть корову, а я йду на танці».

Утім, це сміх кріз сльози. Якщо без гумору, то треба свідомо визнати, що ситуація в державі справді набирає катастрофічного характеру, коли дехто з живих заздрить мертвим. Іноді навіть здається, що наші новоявлені вожді прагнуть довершити те, що не вдалося нашому «старшому братові», який виморював українців голодоморами, замучував у ГУЛАГах і вивозив у Сибір та на Далекий Схід. Не доведи, Господь!