Програмно-ідеологічні засади партії «Справедливості»

* * *

Традиційні ліві ідеології головним рушієм історичних змін вважають класи та формальні соціальні групи. Класичні праві ідеології спираються на держави, етноси та еліти. Ми вважаємо, що історію творить Суспільство, тобто соціально активна, компетентна, солідарна, свідома та саморепрезентативна громада, яка прагне Справедливості!

Справедливість вже більш ніж 2 000 років є центральною категорією суспільно-політичного розвитку. У дискусіях щодо Справедливості та у боротьбі за неї відбулося становлення не лише європейської демократії та європейської історії, але й усього сучасного розвиненого суспільства. Тож ідеали Справедливості є одним із небагатьох достовірних дороговказів як для людства в цілому, так і для побудови життя в окремо взятому суспільстві.

Переконані, що Справедливість — найкраща суспільна та політична відповідь сьогодення майбутньому. Справедливість для нас є засадою громадсько-політичної діяльності. Ми відкриті для кожного.

* * *

Справедливість може виникнути лише там, де є сильне, свідоме та активне суспільство. Там, де над суспільством домінує держава, олігархічна група або політичний клан, — не може бути Справедливості.

Справедливим устроєм життя можна вважати лише такий, де загальне суспільне благо є пріоритетом над усіма іншими політичними, корпоративними та суб’єктивними міркуваннями.

Гідне розуміння праці як головної цінності, гідна оплата праці – розуміння змісту європейської інтеграції.

Справедливість може бути лише загальною і всеохоплюючою.      Будь-яка, навіть «мала несправедливість», якщо вона невиправлена або, принаймні, незасуджена — є нищівним злом. Тож, суспільною формою втілення Справедливості є Право і Закон. Закон – єдина вища інстанція для громадянина у Справедливому суспільстві.

Рівність усіх перед Законом.

Справедливість в економічній сфері забезпечується не завдяки централізованому перерозподілу матеріальних ресурсів, а завдяки інформаційній відкритості та рівним можливостям доступу до них. Успіх такої економіки вимірюється не кількістю мільйонерів та не розміром бізнес-корпорацій, а рівнем суспільного добробуту, якістю життя звичайної людини, її соціально-економічним самопочуттям, ступенем розвитку публічних ресурсів та доступних благ.

Співробітництво та взаємодопомога – принципи побудови економіки.

Корупція, тобто зловживання суспільними інтересами, – є принциповим і головним ворогом не лише Справедливості, але й Суспільства як такого. В Справедливому Суспільстві корупція підлягає не мінімізації і не приборканню, а рішучому і показовому знищенню.

Держава для Справедливого суспільства є історичною моделлю, ефективним механізмом життєзабезпечення та оптимальним засобом організації ресурсів. Завдання Держави – забезпечити Право і Закон та гарантувати Безпеку і Незалежність для кожного громадянина.

Головною умовою Справедливої Держави є публічність та суспільний контроль за діяльністю влади. Усе, що приховано від суспільства, або не погоджено публічно із суспільними інтересами, – є нелегальним та нікчемним для суспільства Справедливості.

Рівність та рівноправ’я – одна з основ Справедливої Держави.

Справедливість — це достатньо радикальна та революційна політична філософія. Цей шлях обирають лише мудрі, а витримують лише сильні.

Ми відбулися як Суспільство. Ми створили свою Державу. Ми відстояли власні Права. Ми захистили нашу Незалежність. Настав час укоренити Закон, гарантувати Безпеку та встановити Справедливість.

* * *

Історичним завданням українців на нинішньому етапі є створення такої нової політичної системи, яка буде мати високий імунітет від загроз узурпації влади, відродження авторитаризму, реваншу та приходу до влади «ворогів Незалежності». Ця нова політична система має бути стійкою перед будь-якими спробами зламу – або через непрофесійність, або через підкуп, або через чиюсь дурість. Влада в такій системі має стати складно-розподіленою, роззосередженою по вертикалі та горизонталі, немов у інтерактивній інформаційній мережі, де є багато учасників, але немає єдиного центру, одного командного пункту, монопольного джерела енергії та «головного вимикача». Така система буде не лише стійкою та ефективною, але й Справедливою.

Нинішні політичні еліти здатні лише до побудови статичних систем із перерозподілу суспільних ресурсів на чолі із самими собою. Ми ж виходимо із того, що сучасна політика має бути перманентним рухом вперед. Тому Справедлива політика — це безперервне самоусвідомлення та самооновлення суспільства шляхом утилізації старих та створення нових політичних інститутів, люстрації некомпетентних еліт та приходу замість них нових суб’єктів перетворень, пошуку та розвитку нових форм громадянської активності та громадського контролю за владою, впровадження інноваційних технологій, які розширюють предметне поле сучасної демократії та можливості громадян для участі у політичному житті.

Ми вважаємо, що Україні необхідно, насамперед, модернізувати Основний Закон. Нову Конституцію України має створити суспільство шляхом залучення визнаних моральних авторитетів, інтелектуалів із беззаперечною репутацією та провідних експертів. Роль політиків полягає у тому, щоб схвалити та сумлінно виконувати, а не складати і редагувати таку Конституцію.  

Одним із ключових завдань нової редакції Конституції України має стати впорядкування системи державної влади. Між різними гілками, органами та рівнями влади має бути чітко визначено та розділено прерогативи, окреслено системи стримувань і противаг, усунуто можливості дублювання, перехрещення, виконання невластивих функцій або, навпаки, утримання повноважень, які не виконуються.

У рамках цього процесу, необхідно осучаснити зміст інститутів Президента, Уряду і Парламенту. Президент має стати ефективним головою Держави, а не потенційним «царем» або «олігархом №1». Уряд має стати головним двигуном розвитку суспільства, а не групою випадкових громадян, які виграли «корупційний джек-пот у політичну лотерею». Парламент має стати інструментом контролю за станом справ у Державі, а не молодшим партнером авторитарних правителів та їхніх фаворитів. До того ж, парламент має реалізувати свою місію в якості головного інституту комунікації між Суспільством і Державою.

Самоврядність слід відновити як національну традицію та впровадити як революційну політичну практику. Самоврядність – це не «влада — радам», не «децентралізація» і, тим більше, не преславута «федералізація», а принципово інша філософія політичного життя.

Це інший режим активності, коли основна діяльність відбувається не лише у виборчий період, а постійно.

Це інший формат діяльності, коли головна робота проводиться на рівні суспільної свідомості, у тематичних мережах, на онлайн-платформах та у організованих громадських групах.

Це інша суб’єктність, коли головним інститутом самоврядування є не орган місцевої влади, не місцевий керівник і не депутат місцевої ради, а громада і громадянин, суспільно-відповідальний бізнес, проблемно-ситуативні об’єднання громадян тощо. Самоврядним може бути лише той, хто проявляє активність, ініціативу та пропонує рішення.

Це інші джерела фінансування. Певна частка місцевих бюджетів має обов’язково спрямовуватися на фінансування тих життєвих потреб, які виділяють в якості пріоритетних самі громадяни. Малий та середній бізнес, як найбільші бенефіціари «революції самоврядування», повинні мати можливість надавати прозору фінансову підтримку легального громадського сектору (принаймні, так, щоб бажання допомогти матеріально або технічно не передбачало ще й додаткових податкових витрат).

Це інший спосіб мислення, тобто постійна робота у режимі критичного сприйняття політичної та суспільної дійсності (моніторинг не здобутків, а саме прорахунків і недоопрацювань влади).

Самоврядність — це не тоді, коли ресурси передаються на місця, а коли суспільство має змогу їх отримувати, контролювати, витрачати та захищати від корупційних зазіхань. Аби самоврядність стала реальністю в Україні, політику на рівні громад слід розглядати не як «нижній ярус» владних процесів і не як «активність на периферії», а як самоцінну, самодостатню, самопредметну та цілком автономну форму реалізації влади в демократичному суспільстві. Допоки таких змін у свідомості так званого «правлячого класу» не відбудеться, ніяка децентралізація/регіоналізація не принесе нічого доброго, а лише зміцнить феодальні амбіції місцевих кланів.

Нові форми політичної активності, народжені Революцією Гідності та глобальною інформаційною революцією, мають бути максимально легалізовані, а не проігноровані як якась тимчасова аномалія. Політичний сектор, традиційно монополізований загальнонаціональними політичними партіями, слід інституційно доповнити такими новими політичними агентами як місцеві партії, громадські об’єднання, громадські ініціативні групи тощо.  Організоване громадське суспільство, тобто реально існуючі та активні громадські організації, слід наділити додатковими повноваженнями щодо контролю за чиновниками, участі в роботі владних інституцій, незалежного аудиту нормативно правових актів органів влади та звітів про результати діяльності посадовців.

Уся інформація, яка має важливе суспільне значення має бути публічною. Усі відомості про витрати бюджетних коштів мають бути відкритими. Будь-який керівник має звикати до відповідальності не лише за стан справ у своїй сфері, але й за роботу своїх підлеглих. Кожна особа, яка безпосередньо або опосередковано наділена мандатом суспільної довіри, має не лише публічно звітувати про результати своєї діяльності, але й бути готовою відповідати на будь-які питання щодо свого найближчого оточення і навіть особистого життя. За надання недостовірної інформації, своєчасне ненадання інформації, ігнорування запитів із боку організованих груп громадянського суспільства будь-який представник влади чи політик мають нести відповідальність!

Вибори мають стати інструментом політичних змін, а не зручною формою легалізації та пролонгації у владі одних і тих же еліт, що призводить до стагнації політичної та економічної. Окрім того, що будь-які виборчі порушення мають жорстко і безкомпромісно каратися, також слід:

  • розширити перелік виборчих посад на всіх рівнях влади;
  • відкрити можливості участі у парламентських та місцевих виборах для непартійних політичних об’єднань;
  • суттєво знизити виборчі бар’єри та ліквідувати партійно-бюрократичні перепони для участі громадськості у політичному процесі.

Вибори, консультативні процедури, нормотворчість у порядку громадської ініціативи, а також інші організовані форми впливу на політичне життя мають стати повсякденною практикою української політики.

Новітні технології політичної участі відкривають людині значно більше можливостей впливу на владу, ніж це було раніше. Вже сьогодні у розвинених країнах завдяки інтернет-технологіям громадяни не лише мають можливість підписати електронну петицію або дистанційно проголосувати на виборах, але й можуть цілком вільно ознайомитися із будь-яким документом або інформацією про діяльність будь-якого органу влади/посадовця, подати зміни до Конституції та Законів, взяти участь у електронному плебісциті, скасувати дію неефективних нормативно-правових актів, дати експертний відгук на проекти рішень влади, подати власний законопроект і багато іншого. Окрім того, що такі технології суттєво здешевлюють собівартість утримання влади для суспільства, вони докорінно змінюють сам режим функціонування Держави.

Ми маємо подолати опір традиційних політичних партій, які об’єктивно не зацікавлені у позбавленні свого статусу монопольних посередників між владою і суспільством, та запровадити аналогічні інновації в Україні. За таких умов право доступу до Інтернет має бути визнано в Україні в якості одного з базових особистих прав. Адже саме через Інтернет сучасна людина не лише отримує усю необхідну для неї інформацію, але й має змогу проводити фінансові транзакції, навчатися, оформлювати документи, працювати, виконувати свої громадські обов’язки та реалізовувати права.

Ми наполягаємо на тому, що сучасна Держава має гарантувати кожній людині можливість доступу до Інтернету. До того ж, сучасні технології дозволяють зробити цей доступ вільним.

* * *

Головною ознакою економічної політики, яка ґрунтується на принципах Справедливості, є не її соціальна надвитратність і не «розподільчий популізм», а чітка антикорупційна спрямованість.

Сьогодні Україна не в змозі повністю виконувати навіть базові державні зобов’язання перед власними громадянами, проте обсяг грошей, нерухомості та бізнес-активів, які є в розпорядженні корумпованих еліт, є безпрецедентним навіть для найбагатших країн світу. Країна постійно просить міжнародної фінансової допомоги та при цьому є джерелом трудової міграції. Проте вже багато років наша держава — найбільший фінансовий донор для офшорів та ринків товарів надспоживання. Тож вирішення фінансових потреб держави аж ніяк не у підвищення податків і не в скороченні програм розвитку, а у кардинальному зниженні «корупційних втрат» бюджету, рішуча боротьба з тіньовою економікою, справжня, а не декларативна націоналізація активів та власності корупціонерів!

Діяти потрібно негайно! Якщо все викрадене з держави не буде виявлено та вилучено, то через певний час усі ці кошти або легалізують, або незворотньо виведуть в інші юрисдикції. Ми гарантуємо, що маємо відповідну політичну рішучість і одним із головних пріоритетів нашої діяльності є вирішення цих питань.

Антикорупційний аудит нормативно-правових актів має стати пріоритетом при підготовці державних рішень, посунувши навіть бюджетне обґрунтування та прогноз ефективності.

Інформація про стан публічних фінансів, видатки органів влади, витрати бюджетних коштів, а також особисті доходи і витрати високопосадовців має бути абсолютно публічною.

Господарчі монополії, непрозорі та неефективні державні холдінги, «бізнес під вивіскою держави», — усе це слід приватизувати або передати у незалежне управління. Конкурсний відбір кадрів, проектний підхід до організації діяльності, залежність винагороди від досягнень, повна прозорість та підзвітність мають стати дієвими неправоохоронними методами боротьби із корупцією у господарчій сфері та держапараті.  

Разом із тим, відносно корупціонерів буде скасовано норми так званого «Закону Савченко», право на досудове звільнення під фінансову заставу, право на УДО та інші «ліберальності». Відповідальність і граничні терміни ув’язнення за корупційні дії в системі оборони та безпеки буде суттєво підвищено. Термін давності за корупційні діяння в період АТО буде скасовано.

Справедлива економіка також вимагає принципового перегляду існуючої формули розрахунку соціальних стандартів (адже на основі цих стандартів потім визначаються розміри соціальних виплат і т.д.). Стисло кажучи, нинішні соціальні стандарти в Україні є мізерними та абсолютно антигуманними, бо вони розраховані за радянськими підходами і формулами. Вони обчислюються із суто фізіологічного підходу до потреб людини і майже не враховують вартість послуг, споживання соціальних, культурних та інфраструктурних благ, необхідних для самовідтворення не лише людини-організму, але й людини-особистості.

Державний підхід щодо оцінки та забезпечення потреб людини – буде кардинально змінено!

Справедлива Держава має також навести лад в системі державних соціальних пільг. Така ситуація, коли сукупні соціальні пільги є непід’ємним тягарем для головної скарбниці країни, при цьому самі пільговики жаліються на вкрай низький рівень державної підтримки, є категорично неприйнятною. Пільговиків слід верифікувати, а самі пільги – індивідуалізувати, перерахувати, підвищити та монетизувати. Очевидно, що вичищення системи пільг від непрофільних витрат та корупції гарантує збільшення розмірів соціальних виплат конкретній людині.

Тарифи на житлово-комунальні послуги також мають бути диференційованими у прямій залежності від якості житла і його поточного стану. Мешканці елітних квартир та «малосімейок» мають сплачувати за різними тарифами.

Перегляд практики надання пільг має стосуватися також і промислових підприємств. Право на пільги (режим оподаткування, кредитування) має поширюватися лише на новостворені підприємства, високотехнологічні компанії та на учасників реалізації національних проектів. Для всіх інших має існувати прийнятний загальний режим господарювання, який не буде постійно змінюватися та містити корупційні «шпарини».

Оскільки олігархи для економіки є не меншим злом, аніж для політики, слід впровадити спеціальний комплекс законів, які не дозволять концентруватися великому обсягу активів в одних руках, що унеможливлює створення монополій.

Для Справедливого Суспільства краще мати тисячі мільйонерів та мільйони просто заможних людей, ніж мати справу з десятком мільярдерів!

* * *

Умовою виживання Справедливого Суспільства є Безпека і Незалежність, які забезпечує потужна армія. З огляду на нашу історію та географію, нам необхідно мати не просто боєздатне військо, а одну з найбільш сучасних та ефективних військових систем у Європі. Не економіка і не геостратегічний потенціал нашої країни цікавлять сьогодні глобальних гравців. Давайте говорити правду вголос: вони практично нічого не варті без нашої здатності дати опір Росії та допомогти у цій справі нашим партнерам. Ми є форпостом цивілізованого світу на межі із сучасним варварством, і наша боєздатність є предметом стратегічного інтересу глобальних гравців. Тож чим далі – тим очевидніше, що повноцінним членом НАТО ми можемо стати набагато раніше, ніж повноправним членом ЄС.

Сучасна українська армія має будуватися як наріжний камінь Української Держави, а не як «корпоративна служба безпеки» або «охорона на підприємстві».

Армія – це окрема категорія національної еліти, а не чергова група «бюджетників». Треба заохочувати найкращих і давати їм найліпше. Той, хто обирає своєю професією захист Батьківщини, цілком заслуговує на особливе ставлення до себе. Тож Справедливо, якщо соціальні та економічні пакети українських військових будуть не менш привабливими, ніж у наших ворогів, а життя, права та статусні преваги наших воїнів будуть не гіршими, ніж у правоохоронців, суддів, депутатів.

Армія – це надскладна система, тому інфраструктурне планування, приватизація, формування генпланів розвитку територій та багато чого іншого мають враховувати військовий імператив. Після того, як за попередні роки було вщент зруйновано систему військової освіти і науки, приватизовано ледь не всю ліквідну армійську нерухомість, розпродано майже все майно та розформовано більшість військових частин, треба починати надолужувати втрачене.

Армія – це не витрати, а стратегічні національні інвестиції. Відродження армії потребує чималих вкладень, але Свобода, Честь і Незалежність вартують набагато більше. Якщо держава бере курс на відродження армії, то вона вже не має права через рік-два змінити пріоритети.

Фінансування армії не повинно залежати від забаганок влади. Має бути встановлено не лише чіткий бюджетний норматив, але й безумовний пріоритет порядку виділення коштів на армію, який жоден президент, прем’єр або міністр не зможуть порушити. Жодний політик або високопосадовець не повинні мати в своїх руках важелів особистого фінансового впливу на армію.

Націоналізовані активи корупціонерів, чиновницьке неправомірно здобуте майно, судові компенсації збитків від російської агресії, частина коштів від приватизації, — усе це, без вагань і коливань, має бути витрачено на потреби армії.

Бізнес країни-окупанта має сплачувати в Україні додаткові спеціальні податки, які мають йти на потреби армії та солдатів, які є учасниками АТО. Ця норма має діяти до тих пір, допоки останній шматок нашої землі не буде звільнено від загарбників. У цьому полягає не лише важливий економічний, але й необхідний моральний сенс.

Інтеграція до армійських інституцій наших «воїнів добра», тобто волонтерів, добровольців та цивільних експертів, дозволить скоріше модернізувати українське військо та створити нову життєву атмосферу у військовому середовищі. Майбутнє українського війська за оновленням армійських традицій, конкуренцією ідей і команд, засвоєнням нових компетенцій і типів лідерства, за новими стандартами взаємодії із суспільством та владою. Справжній воїн — це не лише той, хто захистить від зовнішнього ворога, це той, хто ніколи не допустить змови політичних еліт проти власного народу, відродження диктатури та терору влади проти суспільства.

Потужний військовий резерв та корпуси територіальної оборони мають стати вагомою складовою системи національної безпеки і оборони. Базовою інфраструктурою для розвитку цих інституцій є структури ТСОУ, військкоматів, територіальних підрозділів МВС, а також об’єкти ЦО. У разі необхідності та з метою раціонального використання коштів, відповідні підрозділи, у разі необхідності, можуть також виконувати функції рятувальної служби та муніципальної міліції. Учасники бойових дій та ветерани АТО мають скласти основу цих воєнізованих утворень. Стимулами для виконання цих функцій мають стати соціальні пільги та право на володіння зброєю. Відповідальність мають гарантувати фаховий кадровий відбір, сумлінне виконання обов’язків та періодична атестація на профмедпридатність.

Нам необхідно провести загальнонаціональну кампанію щодо роззброєння населення, приватних охоронних служб та парамілітарних формувань. Після проведення тотальної ревізії обігу зброї та матеріальної компенсації власникам надмірних засобів самооборони, бойова зброя та спеціальні засоби мають лишитися в розпорядженні лише захисників вітчизни та правоохоронців. Після проведення вищезазначених заходів, відповідальність за протиправне зберігання та використання зброї та спецзасобів має бути кардинально посилена. Тільки так можна «збити» хвилю збройного насилля, яку усі ми із занепокоєнням спостерігаємо. «Озброєних мажорів», «тітушок» та «знахабнілих охоронців» на українських вулицях бути не повинно.

Слід внести зміни у антитерористичне законодавство, яке приймалося до 2014 року і тому є надто м’яким. Трьох- або п’ятирічні судові вироки для терористів є неадекватною відповіддю на загрози життю та здоров’ю українців. Відповідні терміни, а також умови ув’язнення для терористів та їхніх посібників, мають бути суттєво посилені.

Нарешті, слід також навести лад у системі міграційної політики та громадянства. По-перше, виходячи з нашого географічного розташування, Україна повинна мати достатньо жорстку міграційну політику відносно міжнародних мігрантів. По-друге і натомість, ми повинні мати гнучку і мудру політику в сфері громадянства: іноземці українського походження та всі, хто народився в Україні або має заслуги перед державою, завжди повинні мати можливість жити і працювати на українській землі.

Разом із тим, на суспільне обговорення слід винести питання про «заходи обмеження та ураження в правах» не лише для терористів, але й для сепаратистів, осіб, які публічно демонструють зневагу до історії, культури та державних символів, а також ставлять під сумнів Незалежність і Суверенітет України.
Будь-яка імперія може перемогти іншу імперію або звичайну державу, але жодна з них ніколи не здолає справжнє Суспільство, усі аспекти життя якого впорядковано по законах Справедливості!