На передовій війни в Україні: солдати укріплюють позиції

7 лютого у приведеному у бойову готовність містечку Волноваха на передовій на сході України 30-та ОМБр української армії потрапила під обстріл з мінометів 120-мм калібру об’єднаних сил проросійських сепаратистів і російських регулярних військ, що закріпили свої позиції у буферній зоні, в 2 кілометрах від українських військ.

Обстріли із закритих позицій у Волновасі є наочним підтвердженням значного загострення важких бойових дій вздовж 400-кілометрової лінії фронту на сході України, починаючи з 29 січня.

В умовах ескалації конфлікту лише за останній тиждень загинули щонайменше 35 українських солдатів та мирних жителів.

Водночас, 15 лютого виповнюється друга річниця введення режиму припинення вогню відповідно до Мінська-2. Нещодавня ескалація конфлікту є жорстким нагадування про те, що режим припинення вогню не спрацював і єдина на теренах Європи війна за територію скінчиться ще не скоро.  “Безсумнівно, це все ще війна. Мінськ не діє”, — сказав у інтерв’ю медіа-агентству “The Daily Signal” на позиції української армії у Волновасі прес-офіцер 30-ї ОМБр, 31-річний Іван Бурдюг.

“Це справжня війна, – сказав Бурдюг. – Це важко. Щоденні мінометні та артилерійські обстріли. Це позиційна війна. Ми хочемо йти у наступ, але ми не можемо з багатьох причин».

Спостерігачі Спеціальної моніторингової місії Організації з безпеки і співробітництва в Європі, ОБСЄ, 29 січня зафіксували понад 11 000 порушень режиму “тиші” на сході України.

Александр Хаг, перший заступник Глави СММ ОБСЄ в Україні назвав ескалацію конфлікту “справді безпрецедентною”.

“Безпекова ситуація серйозно погіршилася, — сказав Хаг журналістам у Києві 3 лютого. — Я знаю, що обидві сторони здатні зробити крок до деескалації.  Я знаю, що вони можуть відійти назад від краю прірви”.

Тривожні знаки

Як і в інших містечках на лінії фронту на сході України, у Волновасі війна давно визначила спосіб життя солдатів і цивільного населення.

Незважаючи на періодичний відгомін бойових дій, що долинає з лінії фронту, яка пролягає одразу за межами міста, життя триває. Діти все ще ходять до школи. Працює громадський транспорт. У цей пронизливо-морозний зимовий день (під дією вітру температура повітря знизилася до -26°C) мирні жителі і солдати разом стоять на зупинці закутавшись у пуховики та шуби. Багато хто носить хутряні шапки-вушанки. Дехто палить в очікуванні на транспорт.

У Волновасі продовжують працювати бари і ресторани, а також продуктові крамниці. Втім, у той же час, багато домівок і будівель стоять пустками, принаймні поки що, покинуті тими, хто втік із зони конфлікту.

Присутність дітей так близько до артилерії та снайперів слугує найстрашнішим нагадуванням абсурдності існування нормального життя впритул до стрілецьких і мінометних обстрілів. Навіть тих, хто часто відвідує зону бойових дій, все ще приголомшує як діти з портфелями і пакунками з їжею прямують додому зі школи, а вдалині в цей же час лунають вибухи.

“Люди втомилися, як цивільні, так і військові, — сказав Бурдюг. — Але ми повинні боротися за нашу землю і можливість існування як нації. Якщо ми здамося, ми втратимо незалежність. Нам необхідна незалежність від Росії”.

Зима на сході України надзвичайно холодна і хуртовина у вівторок була особливо безжалісною. Руки дуже швидко німіють без рукавиць. Холод і вітер легко пронизує крізь шерстяний і пуховий верхній одяг. Незалежно від того, наскільки тепло людина вдягнена, потрібно обмежувати перебування на вулиці, щоб уникнути обмороження або переохолодження.

30-ту ОМБр передислокували до Волновахи у липні. Вони розосередилися в окопах вздовж лінії розмежування та у земляних укріпленнях і покинутих будівлях. Буферна зона за містом сягає від 2 кілометрів до 300 метрів на деяких ділянках.

Українці стверджують, що під час боїв тактика ворога виказує хто вони. “Ми знаємо коли це сепаратисти, а коли – російські солдати, — сказав Бурдюг. —  Вони ведуть бій по-різному. Сепаратисти неорганізовані, вони як комахи снують у різних напрямках. А російські підрозділи просуваються координовано і дисципліновано. І їхня артилерія працює влучніше”.

У Волновасі, як і на інших ділянках фронту, існує добовий ритм бойових дій. Вдень, зазвичай, працюють снайпери і відбуваються перестрілки з малокаліберної зброї, зокрема кулеметів і автоматичних гранатометів. Уночі переважно застосовується великокаліберна зброя. Зазвичай, спостерігачі ОБСЄ не працюють вночі, проте, саме в цей час відбувається переважна більшість обстрілів.

На запитання, чи бачив Бурдюг спостерігачів Місії ОБСЄ у Волновасі, він усміхнувся, а потім відповів: “Часом ми бачимо їх у кафе”.

Робота з нуля

Багато українських солдатів кажуть, що забезпечення основним військовим спорядженням та речами першої необхідності покращилося порівняно з першими днями війни. Втім цивільні волонтери продовжують забезпечувати українських військових найнеобхіднішим.

Військова медицина – це та сфера, у якій українська армія все ще переживає період реформування.

“Сьогодні ми бачимо сильну, професійну українську армію, — зазначив в інтерв’ю агентству  “The Daily Signal” 45-річний медик-доброволець 30-ї ОМБр, Олег Зіневич. – Але ми продовжуємо робити все з нуля. Безсумнівно наша військова медицина має серйозні недоліки”.

До 2014 року корумповані державні чиновники спустошували українську армію, розкрадаючи зброю і припаси для перепродажу торговцям зброєю.

Сьогодні українська армія краще оснащена і тренована, ніж до війни. Тож зараз армія є більш професійною з численними рядовими солдатами  і військовослужбовцями середнього офіцерського складу, роками загартованими у боях.

“Це не те, що мало б бути після трьох років війни, але, звичайно, я бачу деякий прогрес”, — сказав агентству  “The Daily Signal” 35-річний медик-доброволець Олег Оринчак, який співпрацює з 30-тою ОМБр у Волновасі.

Дещо із військової допомоги, отриманої Україною від США, дісталося лінії фронту у Волновасі, але небагато. На озброєнні 30-ки — американський безпілотний літальний апарат “Raven”, наданий Україні у пакеті нелетальної військової допомоги від Адміністрації колишнього Президента Барака Обами. “Він хороший, але нам потрібні сучасніші безпілотники”, — сказав Бурдюг.

Більшу частину обладнання, якого бракує, все ще постачають цивільні волонтери. У вівторок попри хуртовину Валентин Наливайченко, колишній Голова Служби безпеки України, СБУ, та провідний антикорупційний реформатор разом із членами Громадсько-політичного руху «Справедливість», який він очолює, привіз до 30-ї ОМБр мобільний душовий модуль, переобладнаний із вантажного контейнера.

Цей модуль розроблено на основі переобладнаних вантажних контейнерів типу “Conex”, які військовослужбовці США використовували в Іраку та Афганістані для різних потреб, від житлових блоків до душових, ванних кімнат і робочих приміщень. Модуль, який отримала 30-та ОМБр 7 лютого, є одним з перших модулів такого типу в країні. Гроші за нього надійшли завдяки благодійним внескам від приватних осіб.

Попри жахливу погоду, солдати 30-ї ОМБр згуртувалися навколо Наливайченка та його команди волонтерів, щоб висловити подяку. Зараз в українських підрозділів немає гарячої води для душу. В умовах континентальної зими у самому розпалі, душовий модуль (оснащений бойлером) безумовно покращить житлові умови солдатів. Такі ініціативи волонтерів також підвищують бойовий дух підрозділів. “Ми почуваємося зобов’язаними перед усіма, хто нас підтримує”, — сказав прес-офіцер 30-ї ОМБр.

Важка робота

До початку війни Оринчак жив у Чеській Республіці та працював у сфері інформаційних технологій. Він повернувся на батьківщину на підтримку Революції Гідності у лютому 2014 року. Коли почалася війна, у квітні записався на фронт медиком-добровольцем.

Не маючи медичної освіти, Оринчак навчався за підручниками ЗС США з військової медицини, які знаходив в Інтернеті. “Я знав, що це буде криваве місиво, — сказав Оринчак про війну. – І мені потрібно було швидко навчитися”.

Зараз Оринчак входить до складу групи цивільних медиків-волонтерів від Першого добровольчого мобільного шпиталю, закріпленої за 30-ю ОМБр у Волновасі. Вони лікують різноманітні рани —  від обмороження до відірваних унаслідок обстрілів кінцівок.

Медики-добровольці також надають допомогу цивільному населенню, змушеному жити в районі бойових дій. Перший добровольчий мобільний шпиталь повністю функціонує за рахунок добровільних внесків, що підкреслює як тривалий дефіцит забезпечення українських військових сприяє залежності армії від цивільних волонтерів для забезпечення військових потреб.

Зіневич – цивільний лікар-реаніматолог з Києва, столиці України. Він приїхав на фронт 28 січня. “Я приїхав сюди, тому що зараз моя країна переживає важкі часи, — сказав Зіневич. – Як лікар я знав, що можу допомогти”.

Ескалація конфлікту не стала для Зіневича несподіванкою. А от що його глибоко вразило —  це, як він сказав, сила духу українських військових у тяжких житлових умовах і безперервних бойових діях. “Тут мало романтики, — сказав Зіневич. – Але багато важкої роботи”.

Тривожні знаки

Центром розвитку останніх подій у війні в Україні стало місто Авдіївка, розташоване на передовій лінії фронту. Починаючи з 29 січня об’єднані російсько-сепаратистські сили проводять артилерійські та ракетні обстріли, а також завдають ударів піхоти. У результаті бойових дій було виведено з ладу комунікації міста, що залишило близько 20 тисяч мирних жителів без електроенергії, води та опалення, в той час як температура повітря сягнула позначки — 20°C. Станом на 9 лютого інтенсивні бойові дії в Авдіївці не припинилися.

Тим часом, у 77 кілометрах або 48 милях на південь від Авдіївки, у Волновасі українські військові із 30-ї бригади повідомили про ескалацію боїв, хоч і в меншій мірі. “Минулого тижня спостерігалася значна активізація бойових дій, – зазначив Оринчак. – Це безумовно пов’язано з подіями в Авдіївці”.

“Вони більше атакують, однак ми не здали жодної позиції”, – розповів виданню “The Daily Signal” командир підрозділу у Волновасі. Він дав інтерв’ю анонімно з міркувань безпеки.

За словами бійців із 30-ї бригади, нещодавній сплеск насильства зміцнив їхню рішучість. “Солдати продовжують бути відданими боротьбі, – відмітив Оринчак. – До речі, вони здаються більш мотивованими”.

“У ситуації, коли протягом тривалого часу війна точиться зі стаціонарних позицій, зазвичай бойовий дух військ починає падати, – зазначив Зіневич. – Але більша частина цих хлопців молоді, близько 20-22 років. Вони стикаються із труднощами. Їхні очі й досі випромінюють тепло. Вони молоді, але вони мають надзвичайне бажання перемогти. Це важко зрозуміти з далекої відстані”.

За словами Бурдюга, українські бійці вже заплатили надто дорого, щоб розглядати можливість відступу. “Якщо ми здамося, ми зрадимо наших загиблих побратимів, – сказав Бурдюг. – Все буде марно. Багато синів України віддали свої життя у боротьбі за це.”

Сили прикриття

Відповідно до Мінських угод про припинення вогню, обом сторонам заборонено застосовувати важке озброєння, таке як артилерійські установки певного калібру та реактивні системи залпового вогню, а також танки, в межах визначених мінімальних відстаней від лінії зіткнення. Мирні домовленості також забороняють будь-якій зі сторін займати нові території.

Але ж введення режиму припинення вогню так і не зупинило війну. Воно просто знизило її інтенсивність, в той час як обидві сторони загрузли у нединамічному, затяжному конфлікті, військова боротьба у ході якого проводиться з окопів, танків та укріплень вздовж встановленої 400-кілометрової лінії зіткнення.

Із 3 100 українських військових, загиблих за три роки конфлікту, близько 20 відсотків було вбито протягом двох років після введення режиму припинення вогню.

За даними військового звіту від 2 лютого, отриманого виданням “The Daily Signal”, більш ніж 500 українських солдатів було вбито й понад 3000 поранено з того часу як був введений режим припинення вогню у лютому 2015 року.

За повідомленнями українських підрозділів у Волновасі, об’єднані російсько-сепаратистські сили часто застосовують заборонені види зброї та навмисно обстрілюють райони, де проживає мирне населення.  Видання “The Daily Signal” не може незалежно підтвердити заяви про те, що об’єднані російсько-сепаратистські сили навмисно обстрілюють райони проживання цивільного населення.

Як повідомляють українські військові сили, з метою уникнення випадкових жертв у Волновасі, вони передислокували свої бойові підрозділи подалі від місцевостей, де мирні жителі могли б потрапити під перехресний вогонь.

Однак, внаслідок передислокації, Збройні Сили України опинился в умовах, коли менше будівель закриває їхні позиції, таким чином наражаючи їх на більшу небезпеку та роблячи їх більш вразливими до обстрілів з закритих позицій. Також зараз їх простіше виявляти за допомогою дронів, які використовують російсько-сепаратистські сили для наведення артилерійських та ракетних ударів по українским підрозділам.

Українські війська наполягають, що дотримуються вимог режиму припинення вогню, не застосовуючи заборонені види озброєння навіть коли їх атакують за допомогою ракетних та артилерійських установок. “Якщо вони обстрілюють нас з мінометів, ми відповідаємо кулеметами”, – зазначив Бурдюг. Відсутність з українського боку важкого озброєння на лінії зіткнення також робить їх вразливими до вторгнення у випадку масштабної наступальної операції.

Українці мають резервні сили, зокрема бронетехніку та важке озброєння, розташовані поза лінією зіткнення – у відповідності із затвердженими режимом припинення вогню мінімальними відстанями до передової лінії. У разі масштабної наступальної операції, планом передових сил, таких як 30-та бригада, є утримання позицій якомога довше із застосуваням усієї наявної у них зброї, поки резервні сили чимдуж просуватимуться у напрямку лінії зіткнення, щоб надати рятівну допомогу.

“Наші резерви мають бути готові до будь-чого, – заявив Бурдюг. – Це надзвичайно ризиковано, але що іще ми можемо зробити? Я знаю багатьох хлопців, які билися на смерть”. Українські підрозділи проводять навчання, у ході яких тренуються швидко розгортати резервні сили для переміщення на передову лінію.

Мрії відкладаються

Більшість українських військових заявляють про те, що вони воюють проти Росії за незалежність їхньої країни. Вони не погоджуються із визначенням конфлікту “громадянською війною”, вказуючи на руки Росії у конфлікті як доказ того, що Україна опинилась в лещатах боротьби за власну свободу від Москви.

За словами українських бійців, проросійські сепаратисти, яким вони протистоять, це ніщо інше як маріонеткові сили Росії у її масштабнішій війні проти України.

У відповідь на питаня щодо можливості миру, досягнутого шляхом переговорів, Бурдюг заявив: “Неможливо довіряти росіянам”. Бурдюг, який має дружину, але не має дітей, розповів, що його мрія після війни стати батьком та подорожувати світом разом із дружиною. “Я мрію відвідати США”, – зазначив він.

Далі Бурдюг продовжив: “Кожен солдат відстоює тут краще майбутнє. Не для себе, але для власних дітей та онуків. Ми маємо звільнити цю землю для прийдешніх поколінь. Нам осточортіло жити під російським впливом”.

Автор: Нолан Пітерсон/ 9 лютого 2017 року з Волновахи, Україна

Фото: Ольга Іващенко​