«Революція Гідності і війна стали частиною мого щоденного життя…» — майданівець Анатолій Сидорук

Рівненський Майдан під час Революції Гідності в західній частині України був одним із найпотужніших. Однак мало хто знає, що одним із його провідників була людина, заслуги якої перед громадою визначаються свідомістю і вчинками. Це – керівник обласної організації Громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість» Анатолій Сидорук.

– Ви пройшли увесь Майдан у Рівному, в Києві, займалися організацією акцій. Розкажіть, будь ласка, про людей, які були пліч-о-пліч із Вами.

– Із найперших ластівок про революцію, а особливо – після непідписання договору з ЄС про асоціацію та побиття студентів, наші активісти  почали брати участь в акціях протесту. Згодом ми побачили, що люди мають потребу гуртуватися довкола ідеї і створили громадську раду рівненського Майдану. Кожен взяв у цій справі свою посильну ношу. Мене тоді обрали головою страйкового комітету. Щодня до нас долучалися люди. Щось несли, щось від нас хотіли почути. Кожен тоді жив тим, що відбувається на Майдані. Офіс наш перетворився на координаційний центр, який чергував цілодобово аж до 1 березня 2014 року.

Ми займалися перевезенням усіх бажаючих до майданівських барикад Києва й назад – додому. Дуже великою тоді була проблема з транспортом – усіх перевізників тримали під «ковпаком». Та знаходилися відчайдухи, до прикладу, Валерій Бутко, який цілодобово абсолютно безкоштовно возив людей на київський Майдан. На день траплялося зробити по три рейси. Ми пильнували, щоби усі поверталися додому живі і неушкоджені… На жаль, вберегли не всіх. Серед перших загиблих майданівці були мешканці Рівненщини… Хочу згадати сотника з Майдану, Людину з великої літери Бориса Герасимчука – мешканця Клеваня.

Сидорук 444

– Якби була така змога «відмотати» плівку назад… Що б Ви хотіли змінити у Революції Гідності, у своїх діях та діях наших співвітчизників?

– Не можна було допускати Януковича до влади, і тим паче, не можна було допускати її повної узурпації. Хоча, щось схоже відбувається і зараз…

Щодо революції, то не можна було допускати, щоб на вулиці виходили беззахисні студенти. Після першої крові на Майдані я, як колишній спецназівець, особисто організував загін підготовлених людей, групу реагування, оскільки було зрозуміло, що нас не лякають – нас знищують. Якось, уже після всього, прогулюючись Майданом Незалежності, побачив отвори від куль у електричних стовпах – це були не пневматичні кулі, як нам розповідали, то були кулі на смерть.

– Чим для Вас стала ця революція й те, що з нею пов’язано?

– Революція Гідності і війна на Донбасі стали частиною мого щоденного життя. Мій день починається з обдзвону командирів, які безпосередньо воюють на Сході.

– Здебільшого, люди, які пройшли Майдан, не стоять осторонь процесів, що відбуваються в країні тепер, особливо, якщо вони такі болісні… Що Вас обурює?

– Несправедливість держави до людей, які віддають найдорожче, єдине, що у них є, – здоров’я та життя. Зараз ми добиваємось, аби люди, які не загинули безпосередньо на Майдані, а померли внаслідок отриманих там травм, були визнані жертвами Майдану, а їхні сім’ї – потерпілими, щоб їм надали статус постраждалих.

Знову ж таки, не перестаю обурюватися з приводу добровольців та добровольчих батальйонів: усім відомо, що з ними поводились несправедливо. Та й призовники опиняються не в кращій ситуації. Бувало наші колеги шили форму 57 (!) розміру для бійця, який відбував на передову. Мало того, що держава недостатньо дбає про забезпечення військових, виникає питання, яким чином цей «Кармалюк», як ми встигли його охрестити, буде захищеним на полі бою? А посилають на вірну смерть наших кращих синів.

– Не хотілося зачіпати тему, та все ж… Часто чуємо вислів «Не наша війна»… А як на Вашу думку?

– Риторичне запитання, чи наша то війна. Зараз іде війна великих грошей. Мене найбільше мучить питання, чому гинуть молоді хлопці й дівчата? Чому плачуть матері? Чому сиротіють діти? Якщо єдине, що вони роблять, – це виконують свій конституційний обов’язок – захищають кордони нашої держави, чому держава не захищає їх і нас з вами? Та все ж ми мусимо боротися! Хто на передовій, а хто – в тилу. Бо зараз ми у своїй державі. Ніде і нікому більше ми не потрібні, як у своїй країні. Тут ми господарі своєї землі і маємо навести лад. Бо як не ми, то хто?

15133838_1279714988766978_515279780_o

Нагадаємо, що цьогоріч у Рівному саме Анатолій Сидорук рганізував вечір памяті за загиблими в Іловайському котлі Героями України. Представники місцевої влади були так заклопотані, що вони навіть не прийшли разом із мешканцями Рівного на панахиду…