Янголи війни

Янголи війни. Так своїх рятівників нарекли самі бійці на передовій. Вони з`являються там, де їхня допомога вкрай необхідна, вони працюють і ризикують своїм життям, аби врятувати життя інших, вони живуть під кулями практично на полі бою і завжди залишаються Янголами у цьому страшному пеклі війни. Вони – медики-волонтери Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, які рятують ось уже другий рік життя наших бійців на передовій. Працював у складі відомого шпиталю працював і мешканець Тернопілля – хірург із Борщева Анатолій Стодола.

Усе почалося з Майдану.

У Києві на одній із презентацій мені довелось познайомитись із Геннадієм Друзенком – лікарем, громадським діячем та засновником добровольчого шпиталю ім. Пирогова. Він розповідав про самовіддану роботу медиків-волонтерів, які за покликом сумління залишають свої місця у лікарнях і йдуть добровольцями на фронт рятувати життя бійців. Проект із залучення цивільних медиків показав, що у нас насправді є люди, які готові ризикувати і виконувати свій професійний обов`язок не за винагороди, а просто із бажання бути потрібним там, де смерть дихає у потилицю. І коли ці люди їхали на передову, думали передусім не про себе, а про тих, кому їхня допомога врятує життя. Держава і тут замість сприяння не надала жодної підтримки. Лікарі стикнулися із безліччю проблем. Наприклад, щоб потрапити на роботу до шпиталю, писали заяви на відпустки за свій рахунок, аби зберегти основне місце роботи. А були й такі, які уже давно відійшовши від справ, з початком війни згадали про свою професію і подалися на фронт, не чекаючи за це ніякої винагороди. Це — ціла когорта медиків-пенсіонерів.

За визначенням пана Геннадія, волонтерська робота медиків очолюваного ним шпиталю, — важка щоденна неоплачувана робота. Це — сотні врятованих життів, врятованих кінцівок у солдатів, здоров`я конкретних живих людей незалежно від того, носять вони військову форму чи ні.

Свій шлях у медичне волонтерство Геннадій Друзенко і декілька його однодумців починали із буремних подій на Майдані у Києві. Саме тоді вони розгорнули у підвалі одного з будинків пункт допомоги пораненим. А вже з початку війни на сході вирішили створити повноцінний проект із залучення цивільних медиків на добровольчих засадах. Концепцію мобільного польового шпиталю запозичили в американців, які мають такий досвід, напрацьований за роки ведення воєнних дій у різних гарячих точках. Це — адаптація системи FST – Forward Surgical Teams  до реалій бойових дій на території України. Її запровадження в армії США дозволило досягти показника у 97% виживання поранених. Досвід показав – щоб врятувати бійця від важкої крововтрати і подальшої ампутації кінцівки, допомога має бути надана дуже швидко і якісно. Тому час при таких пораненнях – річ дорогоцінна. Саме цим і займаються медики шпиталю, який за стандартами, має розгортатися якомога ближче до лінії фронту. Як правило, йдеться про 10-тикілометрову зону бойових дій, але поза зоною ворожої артилерії. Мобільність і оперативність роботи таких шпиталів вражає: час його розгортання – всього 30 хвилин, швидкість переміщення під час передислокації – 50 км/год, допомогу тут можуть надавати десятьом пораненим щогодини, а приймають їх із 80-тикілометрового сектора боїв. Усі медикаменти, медичне обладнання, інструменти, машини невідкладної допомоги – то волонтерська робота. До того ж, волонтери-медики надають кваліфіковану медичну допомогу і цивільному населенню, яке з початку війни не бачило жодного лікаря.

Мобільні блоки шпиталю розгорнуті на сьогодні вздовж усієї лінії фронту. Місцеве населення, каже Геннадій Друзенко, спочатку ставилось із недовірою до лікарів, сприймаючи їх невідомо за кого. І лише доброзичливе ставлення до людей, надання кваліфікованої щоденної допомоги змінило ставлення до них місцевих жителів. Війни виграють не герої, війни виграють команди, переконаний пан Друзенко. Його команда – це потужна волонтерська сім`я однодумців, патріотів, яким вклоняються за врятовані життя сотні бійців. Нещодавно чимало медиків, в тому числі й мешканець Тернопілля — з Борщева, хірург Анатолій Стодола отримали державні нагороди за свою працю. Очільник і засновник мобільного шпиталю ім. Пирогова Геннадій Друзенко вважає ці нагороди заслуженими подвійно.
«Ми напевно знаємо, що наші ордени і медалі не впали з неба. Ми їх не тільки заслужили, а заслужили подвійно, оскільки змусили бездушну бюрократичну систему визнати наші заслуги перед Збройними силами і цивільними мешканцями українського Сходу.  Наш шпиталь свою війну наразі виграє, бо він — це насамперед наші золоті люди, а вже потім швидкі, гроші, медобладнання, офіси, склади, папери та медпрепарати. Ми не тільки боремось, ми із себе творимо ту Україну, задля якої і в якій варто жити і за яку не шкода помирати», — написав він на своїй сторінці у соцмережі Фейсбук.

Рятувати життя: що може бути благороднішим?

Врятувати життя на війні – то місія, яка не всім під силу. Анатолій Стодола, хірург із невеличкого містечка Борщів, що на Тернопільщині, місяць пропрацював у складі бригади хірургів Першого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Як і його колега Геннадій Друзенко, Анатолій надавав першу допомогу пораненим на майдані ще тоді, коли кулі «Беркуту» свистіли над головами. Бачити довелось багато. Ще й досі, коли згадує ті події і усе пережите, не може приховати скупу чоловічу сльозу.

Це був такий поштовх, який змінив світогляд і вселив ненависть до існуючого режиму. «З початку війни, як тільки-но дізнався про організацію роботи мобільного шпиталю, одразу подав заявку і виїхав на навчання з тактичної медицини. До речі, батьки навіть не знали, куди поїхав їхній син. Про наміри сказав лише дружині. А далі була передова, важкі поранені, недоспані ночі і велика відповідальність. На війн — як на війні. Тут усе по-іншому. Робота хірурга у мирний час – то зовсім інше. А ось тут, у самому пеклі, треба навчитись приймати рішення негайно, бути готовим до всього», — розповідає лікар. Пригадує, медикам із його бригади доводилось проводити до 50-ти операцій за місяць. За кожним випадком – людське життя, кожен боєць – то твоя відповідальність. Їхній шпиталь стояв поблизу селища Піски. Найближча лікарня знаходилась за 40 кілометрів. Згадує, місцеві люди приходили за медичною допомогою, яку надавали усім потребуючим. Шкода було тих людей, у багатьох – запущені недуги, як тут не допомогти? Далі дислокація шпиталю була поблизу Артемівська, Попасної, Бахмута.

«Ви не уявляєте, скільки волонтерських об`єднань працює там, на передовій, — розповідає Анатолій Стодола. – Наприклад ми тісно співпрацювали із госпітальєрами. Це кваліфіковані медики, які виносять поранених із поля бою просто під кулями. Вони ризикують найбільше, адже працюють на бойових позиціях. Якщо є важке поранення, їхня місія – негайно надати першу невідкладну допомогу, відтягти бійця у безпечне місце і передати нам. Далі ми уже боремося за його життя . Наша основна задача – оцінити поранення, стабілізувати важкий стан і передати солдата у госпіталь. Виживе боєць від важкого поранення чи ні залежить насамперед від того, чи опиниться поблизу нього медик, санітар, який зможе правильно і швидко накласти джгут. Тут відлік іде на секунди. Якщо за 3 секунди не накласти джгут на рану, то за 3 хвилини настає смерть від крововтрати».

Окрім госпітальєрів, на фронті працюють і розгорнуті мобільні медичні пункти «Правого сектору», є ще чимало інших волонтерів-медиків, про яких ми не чули і не знаємо лише через те, що вони воліють не розголошувати свою діяльність, вважаючи її звичною місією. Ось навіть про роботу на фронті Анатолія Стодоли я дізналася лише зі слів Геннадія Друзенка.
Важких поранених йому згадувати важко, більше відмовчується. Таке словами не передати. Хочеться усе це забути, але війна є війна. І хірург перший, хто мусить там бути. Анатолій Стодола каже, що йшов на фронт не по нагороди чи почесті, а за покликом, щоб дітям було не соромно дивитись в очі.

Якби держава не заважала

Перший добровольчий мобільний шпиталь ім.. Миколи Пирогова надав допомогу сотням поранених бійців, людям з числа цивільного населення. Але роботу медиків державні структури взагалі не визнають. Наприклад  після року роботи ПДМШ на території Бахмутського району Донеччини, де на рахунку медиків тисячі врятованих пацієнтів, десятків сюжетів на телебаченні, навіть письмових подяк від  місцевої та військової влади,  керівники шпиталю отримали нещодавно дивну інформацію від Департаменту охорони здоров`я Донецької військово-цивільної адміністрації:»Інформація щодо діяльності ПДМШ на території Донецької області в Департаменті відсутня». Не було їх там, і крапка. Прикро… Але звіт лише за один день підрозділу шпиталю вражає. Луганська область, Новоайдарський район. Станом по 09.06.2016 року волонтери підрозділу сімейної медицини ПДМШ прийняли 823 пацієнтів, виїхали на 92 виклики, здійснено 6 консультативних виїздів по району, 54 жителі отримали консультацію хірурга,185 — дослідження програмою » кардіо», 120 — вимір цукру крові, 98 — консультацію лікаря онколога. Продовжується гуманітарна акція по забезпеченню хворих безкоштовними ліками.

Після знайомства з такими людьми, вже дійсно не сумніваєшся, що цю війну виграє не держава, а волонтери. Чиновники у своїх насиджених кріслах ніколи не будуть мислити як ті, хто має у своїх душах благородну мету і здатен у цей складний час жертвувати найдорожчим, заради порятунку інших.

Останнім часом, говорить Геннадій Друзенко, очолюваний ним шпиталь відчував чимало труднощів. Усе змінилося з того часу, коли діяльністю медиків-волонтерів зацікавився лідер громадсько-політичного руху «Справедливість» Валентин Наливайченко.

Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість» і ПДМШ ім. Пирогова оголосили про початок стратегічного партнерства і  підписали Меморандум про співпрацю.
«Ми хочемо, щоб український воїн після служби, після бойового завдання міг повернутися і отримати гідне забезпечення, гідне житло, гідне ставлення до себе. Тому ми об,єднаємося  із Першим добровільним мобільним госпіталем», — заявив лідер громадсько-політичного руху «Справедливість» Валентин Наливайченко.

«Сьогодні ми бачимо війну, яка дуже боляче б’є по моральності, здоров’ю не тільки солдатів на фронті, а й в тилу. Ми бачимо, що тил вже не хоче слухати про війну, і хвиля ентузіазму, яка була у 201402015 роках на сьогодні стихла», — заявив у свою чергу Геннадій Друзенко. — Тим не менше, коли приїжджаєш на схід країни і бачиш цих солдатів із бойовими чи небойовими травмами, розумієш: без медичної допомоги українське військо часто несе великі і нічим не обгрунтовані втрати, деморалізацію».

Геннадій Друзенко розповів, що Шпиталь функціонує півтора року, останнім часом відчував матеріальні труднощі. «На щастя, буквально через тиждень ми зустрілися з Валентином Наливайченком, обговорили спільні цінності, потиснули один одному руки, і перші результати ми бачимо вже сьогодні. Підписуємо документ про взаємодію, про співпрацю», — сказав Друзенко.

Перші результати — відправка 20 медиків на ротацію в зону АТО. Аби мати змогу забезпечити їх та солдатів на передовій, Рух «Справедливість» та ПДМШ відкрили абсолютно прозорий Фонд допомоги, куди кожен бажаючий може перерахувати кошти та прослідкувати, коли і куди їх витратили. Також зараз спеціалісти облаштовують лікувально-діагностичний модуль, розповів Валентин Наливайченко. Його найближчим часом віддадуть військовим медикам, які зараз несуть службу на передовій. Це вже буде шостий модуль, який у рамках проекту «Армія Гідності» громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість» відправить на лінію вогню.