Щастя, для якого так небагато треба

І яке для деяких чиновників чомусь виростає в непідйомні проблеми

Колишній міліціонер, нині інвалід І групи Юрій Степуков із родиною нарешті цей 2018 рік зустрінуть щасливі. Після 10-ти років ходіння по різних інстанціях і муках, родина з трьох осіб — із малою дитиною та чоловіком-інвалідом — нарешті переселилися з кімнати в 12 квадратних метрів у квартиру з двома кімнатами, власною кухнею та вбиральнею. І все це завдяки роботі Руху «Справедливість» на Рівненщині.

І хоч квартира та була в страшно занедбаному стані й родина напередодні свят поспішає завершити бодай першу чергу тих ремонтних робіт, які необхідні, проте на обличчях цих людей — та велика радість, яку можуть відчути тільки ті, хто пережили злигодні й труднощі. Особливо щаслива Ольга Степукова, бо це — її перемога.

Мужня жінка, дружина і матір зрозуміла, що слізьми горю не зарадиш і стала стукати у всі інстанції з проханням надати родині більшу житлоплощу на першому поверсі. Всі від неї відверталися. Пані Ольга завітала до безкоштовної юридичної консультації Руху «Справедливість» у Рівному. 2 роки тому юристи взялися за роботу. Списали, без перебільшення, гору паперу.

Якщо вдатися до короткої передісторії питання, то Юрій Степуков працював у відділі спеціальної міліції при УМВС України в Рівненській області та має право стати на чергу від управління. На таку чергу родину поставили у 2003 році. Однак, зрозумівши, що житла не дочекатися, жінка розпочала збирати документи та домагатися обміну житлоплощі в гуртожитку для працівників МВС на Дворецькій, 106 на більшу в цьому ж таки приміщенні, але на першому поверсі. Адже для хворого на діабет і розсіяний склероз Юрія Степукова в цій кімнатчині на 5-му поверсі замкнувся весь світ.

У чоловіка відмовили ноги, він перестав будь-куди виходити: у гуртожитку ні ліфта, ні пандусів. А ще й сім’я за ці роки збільшилася: виросла дочка Оленка, народився онук Андрійко, якому нині вже 4-ри рочки. Ніде ані колиску дитячу поставити, ані повзати чи ходити малюку.

Дивлячись на Юрія, який не ходить (а нині йому відмовляють ще й руки) важко собі уявити, як ця родина поміщалась на 12-ти квадратних метрах. У малій кімнатчині — шафа, більший та менший дивани, стіл та дитячий візочок. Сирість. Стіна покрита грибком і кухня на двох з сусідом-п’яницею, до якого не раз доводилося викликали поліцію.

І що в цій історії особливо вражає – ця родина, опинившись у такій ситуації, просила у міліцейського відомства і держави небагато: щоб виділили у цьому ж гуртожитку помешкання з більшою площею та на першому поверсі. Проте і за цим довелося ходити по колу цілих десять років.

«Скільки не зверталися, щоб зробили нам обмін на більшу кімнату на першому поверсі – самі лише відписки», – розповідає пані Ольга. Комендант відомчого гуртожитку Володимир Рабченюк казав, що сім’я Степукових не єдина, яка живе в одній кімнаті: «Щоб покращити житлові умови, потрібно звертатися до керівництва. Я тут нічим зарадити не можу. У гуртожитку проживають 72 сім’ї, й практично всі потребують покращення житлових умов».

Коли Ольга Степукова звернулася до Рівненського міського відділу на той час ще міліції, там теж розвели руками. Немає можливості розширити житлову площу для цієї сім’ї, оскільки немає жодної вільної кімнати, сказав заступник начальника Рівненського МВ з кадрового забезпечення В’ячеслав Савінський, пославшись на те, що в гуртожитку на Дворецькій живуть переважно пенсіонери органів внутрішніх справ. Тож порадив звертатися в житлову комісію управління внутрішніх справ.

Ольга Степукова пробила бюрократичну стіну та добилася невеликої, але двокімнатної квартири з власною кухнею та вбиральнею, за підтримки юристів Руху «Справедливість», керівника обласної організації Анатолія Сидорука та особисто Валентина Наливайченка. На це знадобилося більше двох років копіткої роботи.

«Ми одразу відгукнулися на клич про допомогу. І почали працювати. Окрім великої юридичної роботи провели ми і чимало розмов та здійснили десятки телефонних розмов. Потроху справа зарухалася. І нарешті сьогодні ми щасливі, що зробили цю роботу», — розповів Анатолій Сидорук.

Провідати родину разом із журналістами прийшли безпоседньо ті люди, які допомогли зрушити цю проблему з мертвої точки. Серед них — правозахисник Микола Шиманський та активіст Руху «Справедливість» Олександр Репута. І не така вже ця проблема й складна, як малювали Степуковим різні чиновники. Просто треба бути людьми і уміти нестандартно мислити.

«Вирішення питання затягло ще й те, що змінилася назва відомства. І нема вже міліції, є поліція, а новому відомству старі кадри з їхніми проблемними питаннями стали нецікавими. Коли ж нарешті провели в гуртожитку по Дворецькій інвентаризацію, то відкрилися цікаві факти: є тут цілий ряд помешкань, де люди не живуть, а тільки числяться й тримають це житло про запас. Забрати його, щоб віддати цій родині ніхто не може. А це житло родина отримала лише завдяки Ользі Адольфівні, її наполегливості», — розповідає правозахисник Микола Шиманський.

Показуючи всю докуметацію, пані Ольга розповідає: «Тут жила людина, яка це житло довела до такого стану, що страшно було дивитися. За борги відімкнули воду, відрізали світло – жодних комунікацій, тому тут така сирість. Та все ж, вдалося домогтися, щоб переселити цього чоловіка з його боргами в нашу кімнату на 5-ий поверх, а ми перейшли сюди. Для історії зберігаю 182 аркуші листування, звернень до різних структур та їхні відписки. Чимало допоміг прокурор міста. Ми вдячні йому, вдячні Миколі Шиманському, активістам Руху «Справедливість» на Рівненщині і, звіснож, Валентину Наливайченку – усім, хто підтримав нас і допоміг отримати це житло. Я нині щаслива, що тепер зможу вивезти свого хворого чоловіка до людей, щоб він бачив світ. Зможу повезти його в лікарню, на прийом до лікарів, він нарешті має доступ до отримання комплексу реабілітаційних процедур, який його на разі дуже необхідний, бо відмовляють, не слухаються вже і руки».

Активіст Руху «Справедливість» Олександр Репута додає, що для перешкодного виїзду з квартири (новий візок вже чекає) ще залишилось виготовити пандус. Рівненська обласна організація Руху В. Наливайченка в цьому допоможе.

А Микола Шиманський радить пані Ользі на цьому не зупинятися. Треба тепер стукати до міського голови, щоб взяли цей гуртожиток на баланс міста та домогтися приватизації цього помешкання.

Є й у родини, яку заможною не назвеш, чимало інших проблем. Працює на фабриці кондитерських прикрас лише одна Ольга Степукова. Юрій отримує невелику — менше 2 тисяч грн — пенсію інваліда, а дочка Олена по догляду за ним – лише 16 гривень. При тому не має права ніде працювати. А її синочкові треба оплачувати дитячий садочок, батькові – ліки, медичні процедури та послуги. Однак сьогодні вони почуваються щасливими. Навіть хворий Юрій Степуков повеселішав, повірив у те, що він зможе трохи укріпити своє здоров’я. «Нарешті ми зможемо обладнати для Юри окрему кімнатку», – каже Ольга, і при цьому її обличчя випромінює радість.

А нам залишається напередодні свят побажати цьому мужньому подружжю здоров’я і людського родинного щастя й затишку, ціну якому вони тепер знають більше від тих обивателів, які, сидячи в гарних просторих помешканнях, їздячи на дорогих авто, зневажають себе, своє життя й країну, в якій живуть.