«День Незалежності — це згадка про батька. Саме з його ініціативи до парламенту внесли національний стяг…», — М. Лубківський

«Серпень для мене особливий і магічний!
1 серпня 1995 року я почав дипломатичну працю…
1 серпня 1996 року моя найдорожча Оксана подарувала нам прекрасного сина Северина…
10 серпня 1941 року народився мій незабутній Тато Роман Лубківський, який разом з побратимами 24 серпня 1991 року проголосив історичний Акт незалежності України…

???? ??????? ?????? 01.05.15 ?????. ???????????? «???»

15 серпня 2005 року не стало моєї дорогої Мами Наталії і помінявся весь світ…
18 серпня 1975 року з’явився на світ мій дорогий Брат Данило Лубківський!
У серпні 2014 року я став до роботи в Службі Безпеки України пліч-о-пліч з Валентином Наливайченком…
Серпень для мене особливий і магічний, як особливим і магічним він є для України!» — написав на своїй сторінці у фейсбук Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Хорватія (2006-2009 р.р.), координатор громадсько-політичного руху Валентина Наливайченка «Справедливість», директор турніру Євро-2012 в Україні Маркіян Лубківський. Він також поділився своїми спогадами про 24 серпня 1991 року.

— Де ви були 24 серпня 1991 року? Пригадайте, що робили цього дня?

М. Л.: Для мене День Незалежності перед усім асоціюється з батьками, насамперед з батьком, з Романом. 24 серпня 1991 року я був з ним. А він на той час був депутатом Верховної Ради України. Я гордий і пишаюся з того, що мій батько був одним з тих народних депутатів України, хто проголошував українську Незалежність. Саме за його ініціативи до нашого парламенту внесли національний стяг. Саме з його ініціативи президенти України присягають на Пересопницькому Євангеліє. Тому для мене День Незалежності – це насамперед згадка про мого батька, якого нажаль вже не має з нами, але він залишився для мене і буде для моїх дітей для всіх наших майбутніх поколінь, символом Незалежності, символом Свободи, символом Майбутнього.

— Де вас застала звістка про проголошення незалежності? Як ви сприйняли її? Із ким ділилися першими враженнями?

М. Л.: Звістка про проголошення Незалежності застала мене з ним у Києві. На той час я сприйняв її як щось захоплююче, щось нове, незвідане. Першими враженнями ділився звичайно із батьком. Він не стримував своїх емоцій і тішився зі своїми друзями, колегами побратимами із «Народної Ради». Ви пригадуєте таку фракцію у парламенті, яка протистояла Комуністичній Партії Україні.

— Можливо, у вас щось залишилося на згадку про той день. Розкажіть про цю річ.

М. Л.: Той день не пам’ятаю достеменно у деталях. Але для мене образ Незалежності – це образ великого звершення, великого здвигу людського і великого майбутнього. Події у 91 році розвивалися настільки швидко і динамічно, що Незалежність прийшла на крилах цього темпу, який буквально гнав українців до нового темпу життя, до самоідентифікації, до самосвідомості.

— Чи видавалося Вам можливим проголошення незалежної Української держави до ухвалення декларації 24 серпня 1991 року? Чи доводилося вам чути розмови, виступи політиків, читати у пресі про це? Можливо, про це говорили у вас удома? Як ви реагували на таку тему розмови?

М. Л.: Про Незалежність батько говорив із мамою. Говорили і до 24 серпня 1991 року. Про Україну, як Державу яка може і буде незалежною. Говорили звичайно не привселюдно, а у сімейному колі під час наших національних свят, таких як Великдень і Різдво. Про це мріялися, цього хотілося. Але я собі тільки сьогодні можу уявити, скільки зусиль треба було докласти не одному поколінню українців для того, щоби вибороти цю таку бажану, таку омріяну Незалежність.

— Чим ви займалися у 1991 році? Вчилися, працювали, вели власну справу, були громадським/партійним діячем?

М. Л.: У 1991 році я був студентом львівського університету. В той час, пригадую, прийшло і перше кохання, і перша «Червона Рута» у Чернівцях. Життя видавалось таким бурхливим і невгамовним. Студентське братство у Львові друзі по університету. Добре пригадую і Георгія Гонгадзе, і Володимира Павліва, і Сашка Кривенка, і всіх тих, хто був поруч і під час навчань, і разом під час дозвілля. То був справді час великого піднесення і перспектив.

— Яких політиків того часу пригадуєте? Чи розцінювали ви факт проголошення 24 серпня 1991 року як можливість розпочати власну політичну діяльність?

М. Л.: Із тогочасних політиків добре пам’ятаю і пригадую усіх, хто тоді був поруч з батьком, а це Павло Мовчан, це Іван Драч, Іван Заєць, В’ячеслав Чорновіл. Це Михайло Косів, брати Горені, це все ті люди з якими батько і приятелював, і дискутував, і мав справу. Справу створення і побудови Незалежної Української Держави.

— На вашу думку, коли Україна стала/стане справді незалежною?

М. Л.: Я думаю у ’91 році Україна зустріла свою мрію про Незалежність. А стане Україна справді Незалежною Державою, коли вона звільнить свої території, коли відновить свій суверенітет і коли навчиться управляти і своїми територіями. Подолає корупцію, стане на шлях справжнього, а не умовного європейського розвитку. От тоді можна сказати, що Україна відбулась, як Незалежна Держава. Україна йде ще до своєї Незалежності. Я це відчуваю. Дуже хочеться, щоб цей шлях був якомога коротшим, а майбутнє наших дітей і всіх українців щасливим і заможним.