Українців обклали суцільними поборами: узаконеними і тіньовими

Усім відомий літературний пройдисвіт Остап Бендер знав, як він сам твердив, 400 відносно чесних способів, як можна виманити у населення гроші. Немає нічого дивного, що багатьма класичними видами шахрайства нині успішно послуговуються нащадки славнозвісного махінатора. Але де у світі бачено, щоб мільйони своїх громадян розводила, наче бувалий злодій, держава? Причому робить вона це як відкрито, так і завуальовано.

Корупція, казнокрадство, хабарництво – це окрема тема. Хоча й тут потрібно віддати належне українським можновладцям, які впевнено тримають у світі пальму першості з обкрадання свого народу. Неперевершено масштабного характеру набув інший замаскований злочин – побори, як узаконені, так і тіньові, якими буквально просочене все наше життя. Куди не ступи, скрізь розкошелюйся: на дитсадок, школу, лікарню… З одного боку, начебто благодійні внески (так називають побори) – справа добровільна. А з іншого, вдавшись до прихованого шантажу, її роблять неминуче примусовою. Скажімо, поставлять вас перед вибором: якщо ви, мовляв, не хочете, щоб вашій дитині в дитсадку через дірявий дах капало на голову, здайте на ремонт покрівлі 500 гривень. Хіба ви ворог своїй дитині? Звісно, пообурюючись подумки, обмеживши себе в чомусь необхідному, таки здасте потрібну суму. Те саме в школі та університеті.

Наприклад, в одному з рівненських вищих навчальних закладів керівництво змусило викладачів провести ремонт аудиторій (десь вікна замінити чи батареї, а десь необхідним інвентарем обладнати). Де викладачам на все це гроші брати? Вихід один: знайти «спонсорів» із числа батьків або зі студентів зібрати «благодійні внески».

Дехто, можливо, зауважить, що немає ніякої крамоли в тому, що з людей добровільно-примусово збирають благодійні внески, бо в державі не вистачає грошей на все. А чому тоді держава мільйони вкладає у Феофанію чи інші медичні заклади, де лікуються «сильні світу сього», а ні копійки не дає на сільський ФАП, де навіть бинта і шприца немає? Чому елітні столичні навчальні заклади, де вчаться діти товстосумів, у розкоші купаються, тоді коли школи у глибинках закривають, бо немає за що їх утримувати?

Воно б не шкода віддати ту сотню-другу гривень, коли б із того було видно толк. Ну візьміть ті ж благодійні внески, без яких у вас у поліклініці не візьмуть навіть аналізи. Скільки їх, отих напівлегальних милостинь (бо благодійний внесок – це милостиня для держави) гривень по 50–100, здають люди? За рік ті благодійні внески мільйонами обраховуються, а медичні послуги від того кращими не стали. Чому? Де діваються ті гроші? Чому держава закриває очі на незаконні побори?

Відповіді на ці питання шукайте самі. А підказкою може служити відома приказка «Риба гниє з голови».