Нащо українцям влада, яка не хоче і не вміє?

Ви ж знаєте, як кажуть про бездарного майстра? Правильно, що в нього руки не з того місця ростуть. А як кажуть про людину, яка приймає недолугі рішення? Що в неї замість голови – … (самі здогадуєтеся, що). Так-от, споглядаючи діяння нашої влади, мимоволі робиш висновок, що думає вона аж ніяк не головою. Бо як тоді пояснити те, що всі її благі наміри українському народові боком вилазять.

Ну взяти, для прикладу, роздуту Прем’єром Володимиром Гройсманом кампанію, спрямовану на здешевлення ліків, аналоги яких у Європі коштують мало не вдвічі менше, ніж у наших аптеках. Саме бажання уряду навести лад на медикаментозному ринку, на якому на людській біді безбожно наживаються пройдисвіти, безперечно – виправдане. А от втілення задуму в життя відбувається за звичним сценарієм: хотіли як краще, а вийшло як завжди.

Попри те, що Кабмін переніс введення референтних цін з 1 січня на 1 квітня, мовляв, аби фармацевти могли розпродати старі запаси медикаментів, з аптечних полиць зникли (мов корова їх язиком злизала) вкрай необхідні для здоров’я українців ліки. Коли вони з’являться, ніхто навіть не береться прогнозувати. Так само ніхто не може толком пояснити, чому в Європі, де рівень життя на порядок вищий, ліки суттєво дешевші, ніж в Україні, де, за висновками ООН, 80 відсотків людей старшого віку існують за межею бідності? Чому, розтлумачте, якщо фармацевтичний бізнес, за твердженням самих фармацевтів, такий безнадійно збитковий, у нас на кожному кроці – аптека? Чому, врешті-решт, влада не може визначити чіткі правила гри на фармацевтичному ринку, які влаштовували б державу, власників аптечних мереж і пересічних людей?

Є багато запитань до влади, дії якої не вписуються в рамки здорового глузду. Скажімо, для чого було приймати популістське рішення про підвищення мінімальної зарплати до 3 200 гривень, якщо наперед було зрозуміло, що воно призведе до ще більшого зубожіння народу? Втім, можновладці – наче та людина, якій плюють в очі, а вона божиться, що це дощ падає, намагаються переконати людей, що чорне – то біле. Взяти заяву Володимира Гройсмана, який твердить, що нова мінімалка зумовила ріст економіки, а відтак тільки за січень число безробітних зменшилося на 26 тисяч осіб. Як тоді сприймати аналітичний прогноз Нацбанку, згідно з яким через підвищення мінімальної зарплати роботу можуть втратити до 630 тисяч українців. Можливо, Прем’єр умисне промовчав про те, що зменшення числа непрацевлаштованих наших співвітчизників зумовлене не мінімалкою, а масовою трудовою міграцією. Люди їдуть за кордон, де їх залюбки використовують як дешеву робочу силу, бо на Батьківщині вони не можуть не те, що кінці з кінцями звести, а й прогодувати свої родини. Дійшло до того, що українці стали чужими на рідній землі.

Чому так? Чому зміни, які впроваджує політично-олігархічна верхівка, стають для народу дедалі більшим тягарем? Бездарне реформування, яке проводить нинішня влада, можна пояснити двома причинами: або вона не хоче ламати напрацьовані попередниками схеми власного збагачення, або не вміє вивести країну з глухого кута, в який сама її і завела. То нащо українцям влада, яка не хоче і не вміє?