Ми втратили віру, згубили надію, занапастили любов

Завтра, як дасть Бог, прийдуть в наші оселі, в думи і помисли християн Віра, Надія, Любов та Софія. Чотири святі великомучениці, які життям своїм поплатилися за віру.

 Вітаючи одне одного з цим днем, давайте задамось такими питаннями:

Куди поділася наша, українців, ВІРА? Чому вона стала для одних зневірою, а для інших – невірністю? Чому наша влада, яка вилізла на свою верхівку на вірі людей в те, що вони обирають поміж себе найкращих, найрозумніших, найвідданіших патріотів, перестала бути вірною тим ідеалам, про які просторікувала перед кожними черговими виборами? Чому вона так безбоязно демонструє свою невірність тим ідеалам і тим самим заражає народ тотальним зневір’ям?

А де наша НАДІЯ? Як сталося, що вона так швидко переросла у безнадійність? І кожен з бідних, рядових українців, який добуває собі шматок хліба власними руками і розумом, знає тепер, що він може надіятись тільки на себе самого і більш ні на кого. І ніхто за нього не заступиться і не врятує, коли він, не дай Бог, занедужає чи оступиться. Нема чого надіятись ні на медицину, яка тільки в Конституції безплатна, а насправді така дорога, що по кишені тільки багатіям, сильним світу цього. І на закони нема надії, бо відстояти своє право в нашій країні бідакам ще важче, дорожче і безнадійніше, ніж полікуватися. І, головне, нема тієї загальної, ключової НАДІЇ, яка засвічує людям світло в кінці тунелю, яка дає їм сили жити з НАДІЄЮ, що завтра буде краще.

Куди пішла від нас ЛЮБОВ? Чому замість неї поселилися в душах українців злість, ненависть, агресія? Ми зрозуміли, що влада не любить свій народ, а тільки задобрює його, заграє з ним і використовує його як електорат перед виборами. А далі ми нікому не цікаві. Ніхто й кроку не ступить задля нас, простих смертних українців, якщо цей крок не принесе конкретну вигоду тому можновладцеві, який його зробить. З нами – так, то й ми стали чи стаємо такими. Ми перестали говорити одне одному добрі слова любові. Перестали усміхатись. Впадаємо в агресію та злість з найменшого приводу. Не хочемо уступити одне одному, заступитись одне за одного. Наче вовча зграя. Та й то, кажуть, вовки поводяться з подібними собі гуманніше. Мірилом людських вчинків замість любові стали гроші: гривні, долари, хабарі. Наші діти ростуть у цьому та й думають, що так і має бути. Що не любов, а гроші правлять світом.

Бачачи все те, Боже, дай нам СОФІЇ – мудрості. Нас хочуть бачити темними, затурканими, бездумними, готовими купитися за кілограм гречки, як за тридцять срібників. І ми щоразу купуємося і виставляємо на владні трони олігархів – за солодкі обіцянки, за гречку, за шоколадні цукерки, які виробляє наш Президент не тільки для українців, а й для наших східних сусідів-агресорів, що вбивають наших синів на Донбасі. Де поділася наша мудрість, панове українці? Чому ми розучилися розрізняти зерно і полову? Чому віддали на поталу владним хапугам нашу землю, наших дітей, знищили Віру, Надію та Любов – ті цінності, які зовсім недавно підняли людей на Майдан, а тепер девальвувались, спаплюжились, перетворилися з криці на іржаву труху?

Дайте собі відповіді кожен на ці запитання. Тоді до вас повернеться Софія – мудрість. А буде в головах мудрість, то вже вона поверне у душі людей і Віру, і Надію, і Любов!