Чи можу я стати депутатом?

Андрій Майданський, керівник Івано-Франківської обласної організації Руху «Справедливість»

«Люди, які голосують за невдах, злодіїв, зрадників і шахраїв,, не є їх жертвами. Вони співучасники…»

(Джордж Орвелл)

Атрибути демократії зайшли в наше життя відносно недавно, але вже міцно вкоренилися. Ми вже не уявляємо іншого способу формування влади, як на виборах. Вибори стали нормою нашого життя. Одним із наслідків цього процесу є формування депутатського корпусу того чи іншого рівня. Вимоги, які висуваються до депутатів, — різноманітні, але їх можна звести до основного набору, який виборці хотіли б бачити. Це — совість, мораль, професійність, порядність патріотизм, відповідальність.

Про це говорять в різноманітних дискусіях, в соціальних мережах, на вулицях, тобто скрізь. Отже, електорат чітко собі уявляє образ людини, яка має бути виразником його волі, носієм законності та захисником прав.

Чи можливо таких людей знайти? Напевно, що так. Більше того, вони завжди були: за Росії, за Польщі, за Радянського Союзу. Вони були (і часто на передових ролях) як серед учасників становлення та розвитку цих держав, так і сприяли їхньому руйнуванню. Вони є і зараз.

Чи існує система, яка б дозволяла цих людей знайти? В принципі, так: дебати та дискусії, в ході яких стає зрозумілим інтелектуальний рівень кандидата, його розуміння проблем та шляхів їх вирішення, біографія, вчинки в минулому та сьогоденні.

Отже, ми розуміємо, якими характеристиками мають бути наділені депутати, знаємо, що такі люди є, і маємо доступ до механізму їх виявлення. І тут виникає питання: чи мають шанс потрапити у владу ті, хто, за нашим розумінням, мають там бути, або іншими словами: чи виберемо ми освіченого, морального та відповідального? Здавалося б, звичайно, що так, але це теоретично, а практично…

Ми ж розуміємо, що чесна, професійна людина, наділена тими моральними якостями, які є бажаними чи, навіть, обов’язковими для депутата ніколи не дозволить собі давати нездійсненні обіцянки та відверто брехати. Значить, в процесі спілкування з нами (мітинги, зустрічі…) такий кандидат говоритиме зовсім не те, що ми хочемо почути, а щось на зразок того, що він, наприклад, докладе всіх зусиль для правильного і справедливого використання бюджету, контролюватиме діяльність якихось органів і т.д. Виборці починають підозрювати, що тротуар біля їхнього будинку якщо і буде відремонтований, то виключно в порядку якоїсь справедливої черги, що справедливий розподіл бюджету зовсім не означає, що їхня дільниця/виборчий округ отримає кошти в першу чергу. Вони також підозрюють, що на сусідній дільниці/окрузі виборці менш альтруїстичні і виберуть більш «пробивного», який обіцяє полегшити доступ до благ саме своїм і що таких дільниць/округів – більшість.

У цей же час, конкурент із щирим виразом очей і переконливою риторикою «гарантує», що завдяки йому все вони матимуть першочергово, а ще інший перекидає через розкопану теплотрасу широку дошку і голосно заявляє: люди, я це зробив для вас (електорат здогадується, що після обрання він її забере, але ж то буде потім!). Значить, проголосуємо як завжди і, як завжди, будемо щиро дивуватися, чому «наші слуги» турбуються не про нас, а виключно про себе і як таке могло трапитися.

Залишилося зрозуміти, чи є у виборця почуття власної відповідальності за майбутній результат та розуміння необхідності потратити зусилля та час на оцінку кандидатів. Бо це є наша, виборців, частина відповідальності, від якої залежить власна доля і доля наших нащадків. Всі результати попередніх виборів в усі виборчі органи свідчать, що запит на чесного… є чисто теоретичним і ірраціональним, по суті. Таким хочуть бачити ТОГО, хто купив голос в ТИХ, хто його продав, ХТО не захотів чи не знайшов часу хоч що-небудь дізнатися про претендентів, ХТО перебуває в полоні власної зашореності і не хоче/не може мислити. Поки пропорції серед виборців не зміняться – чесні і відповідальні у владі не з’являться і питання чому у мене не має шансів стати депутатом продовжує залишатися риторичним.