Йому мало б виповнитися ЛИШЕ 50…

20526164_1506494706060597_418104505784437685_n

Назар Приходько, громадський діяч, волонтер

У Києві на будівлі, де розташовується «Укрінформ», а раніше «Reuters» відкрили меморіальну дошку Українському оператору, одному з перших по-справжньому воєнних телевізійників Тарасу Процюку, який трагічно загинув в Іраку 8 квітня 2003 року

Тарас зафільмував події близько 10-ти військових конфліктів, як на теренах колишнього СССР («ПМР», Грузія, Чечня) так і Балкани та Близький Схід.

_DSC4011

 

На відкритті зібрались як ті, хто працювали разом із Тарасом, так і Друзі, знайомі, дружина, а також такі як я, які чули про його роботу та пам’ятають обставини загибелі.

Історія меморіальної дошки бере свій початок у вже далекому 2011-му році, коли Друзі та колеги вирішили: пам’ять про Тараса має бути увічнена. Відкриття планувалося на 16 січня 2014-го, але ми всі прекрасно пам’ятаємо, що це був за день в історії України і взагалі, які події тоді вирували.

Врешті, дошку відкрили, після декількох слів організаторів пам’ятної акції, зокрема поважного журналіста Сергія Каразія, і ми вирушили до конференц-зали, де відбувся показ невеличкого фільму, а радше сказати — великого сюжету, де Тарас Процюк дає інтерв’ю в перемішку з унікальними кадрами з різноманітних війн ним відзнятих.

Фільм-сюжет — ексклюзивний, але в дуже сумному контексті: річ у тім, що Тарас, коли його питали «чого ти їздиш на оці війни?», відповідав: «Спокійно, я знаю що помру у 35». Ніби дійсно знав… І це інтерв’ю він дав Ользі Герасим’юк лише за умов, що воно буде оприлюднено тільки після його смерті… Дуже цікавий, та водночас моторошний відеоряд, який дуже надовго закарбується, принаймні в моїй пам’яті… Прошу до перегляду:

Потім було ще декілька виступів. Виступила одна з ініціаторів відкриття дошки, медіаексперт Лариса Мудрак, автор книг «Аеропорт» та «Рейс» Сєрґєй Лойко зачитав уривок зі ще неопублікованої книги «Шок и трепет», про війну в Іраку,  де він був так, як і Тарас, документуючи ту війну з Саддамом Хусейном. Після прочитання уривку він зазначив: «Я не можу сказати, що ми дружили, але спілкувалися, іноді випивали разом. Таких щасливих й усміхнених людей, як Тарас, важко зустрітити».

Також взяв слово Надзвичайний та Повноважний Посол Маркіян Лубківський, який пригадав, що саме йому довелося як речнику МЗС коментувати ту страшну трагедію та додав, що потрібно, аби Українські дипломати брали приклад із діяльності Тараса, адже йому вдавалося вдало поєднати журналістику і дипломатію. Він нагадав, що тоді вітчизняний дипкорпус наполягав, аби на рівні ООН було прийнято конвенцію про захист журналістів у зоні військових конфліктів, але їй противилися абсолютно всі країни…

Також виступили генеральний директор «Укрінформу» Олександр Харченко та шеф-кореспондент «Reuters» Крістіан Лоу, які не були особисто знайомі із загиблим журналістом, але зазначили про важливість увічнення його пам’яті.

_DSC4053

Загалом же, мої враження щодо цієї акції можна охарактеризувати однією фразою: Тарас був деміурґом Української воєнної журналістики, який проклав шлях тим його колегам, які прямо зараз із шанців та бліндажів доносять правду про нашу Національно-Визвольну Війну усьому світові.

Вічна шана! Світла пам’ять Тарасу Процюку.